І будуть люди

 — Ми, товаришу, всім тобі допоможем, аби тільки швидше знешкодити банду… Он товариш Василь пропонує організувати тобі на поміч загін із місцевих активістів…

— Дякую, я вже сам обійдуся, — холодно перебив Світличний.

— Зажди, — застережно наставив долоню Гінзбург, — не гарячкуй. Є в твоєму загоні місцеві?

— Здається, нема.

— От бачиш! А Гайдук, як і більша частина його бандитів, родом із нашого повіту. Із очима зав’язаними кожну стежину знайде… То як ти його ловитимеш, не знаючи, де гайок, а де — переярок?

Федько збентежено промовчав.

— І потім — у нього майже в кожному селі є своя агентура. Ти в них із загоном своїм як на долоні ходитимеш. І буде він з тобою у кота й мишку гратися… Ляндер саме на цьому й обпікся: не захотів обпертися на місцевий актив, ганявся за Гайдуком наосліп та й напоровся на засідку… Отак, товаришу…

І хоч як важко це Федькові, а доводиться згодитись.

— Тільки прошу вже, коли сядемо на коней, слухатись беззаперечно, — похмуро сказав він, адресуючись в основному до Ганжі.

"— Оце по-діловому! — знову залився Гінзбург своїм щирим дитячим сміхом так, що й Федько не витримав — показав веселі зуби. Навіть на суворому обличчі Ганжі з’явилася якась подоба усмішки. — Ти чуєш, товаришу Василю, що вам погрожує?

— А ми вже лякані,— відізвався Ганжа і вперше звернувся безпосередньо до Світличного: — Ми, товаришу, теж у громадянську не на печах у просі сиділи — довелося понюхати й нам… А Гайдука треба придушити, поки він ще кому петлі не накинув… Я вже з певними людьми із навколишніх сіл зв’язався: щоб одразу дали нам знати, як тільки бандити об’являться.

— Може бути, — погодився Федір. Гнів його охолов, він уже спокійніше міг подумати про те, що Гінзбург і Ганжа мають, біс візьми, якусь рацію, коли радять йому використати місцевий актив. І, вже звертаючись до Гінзбурга, з ледь помітною ноткою зверхності: ви, мовляв, не дуже всерйоз сприймайте оце, що я зараз вам скажу:

— А що тепер накажете мені робити?

— Ми не маємо права тобі щось наказувати, — погладив Федькове серце тактовний Гінзбург.

— Добре! — розгладив вуса Федько.