І будуть люди

А коли згадала, то вже було пізно: виймала з печі такі обвуглені цеглини, що ними хоч об землю бий!

Отут і заскочив до хати Альоша: обличчя розгублене, очі налякані, винуватою вірьовочкою тягнеться за ним батіжок:

— Мамо, ви не бачили свиней?

— Та де ж я їх могла бачити! — засміялася нервово Таня. — Хіба що в печі!

Альошка поморгав-поморгав світлими, як у батька, віями, потягнув у себе звабний хлібний дух, попросив так несміливо, що, мабуть, і не сподівався одержати прошене:

— Мамо, дайте свіжого хліба! Хоч маленький окрайчик!

— Господи, та бери скільки хочеш!

Радісно блиснувши очима, Альошка кинув батіг, підійшов до столу, притулив ще гарячу хлібину до свитки, взяв в руки ніж.

«Господи, — молилася Таня, заплющивши очі,— зроби так, щоб хліб був як хліб!»

— Мамо! — покликав пошепки Альошка, і очі його округлились від великого подиву, як п’ятаки. — Він не ріжеться, мамо.

Іще раз провів ножем по хлібині — ніж тільки зіскочив, викресавши руді обвуглені іскри.

Було ж потім сміху з того невдалого хліба! Всю випічку довелося віддати свиням, і ще довго Оксен, проходячи мимо хліва, жартував:

— О, Тетяна, мабуть, знову збирається хліб пекти: свині вже й ляду підкидають!

І хоч у тому жарті не було зла, однаково Таня ображалася на чоловіка, який ніяк не хотів зрозуміти, як ранить її гордість ота перша невдача.

Взагалі між нею й Оксеном, окрім хвилинної фізичної близькості, нічого не було. Відчуття огиди, що спалахнуло в ній після першої ночі, поволі пригасло, її вже давно перестала бити нервова дрож при одному погляді на ліжко, вона лишалася тепер більш байдужою, аніж приголомшеною, — і тільки.

Пильно стежив за тим, щоб дружина читала тільки святі, церковні книжки, а не світські, гріховні. За його твердим переконанням оті всі Пушкіни й Гоголі, Тургенєви й Надсони, що в них так кохалася Таня і маленькі томики творів яких становили неабияку частину її посагу, являли собою витвір диявола, спокусу нечистого.

3 певного часу стала помічати, як зникає то одна, то друга книжка. Спершу приписувала це своїй неуважності, та одного разу замість томика Тургенева знайшла на столі «Житіє святих» і тоді зрозуміла, хто це дбає про її духовне виховання.

Стала обережнішою, хитрішою. На видному місці, щоб одразу впадало в очі, клала розгорнену біблію, а Гоголя чи Надсона — під подушку і крадькома, як лишалася в хаті сама, читала й перечитувала, впиваючися заборонним плодом.