І будуть люди

— Може, й хліб помогти виробляти?

— Ні, дякую, я вже сама! — поспішила відповісти Таня, бо їй дуже захотілося довести зовиці, що й вона чогось варта.

— То я, Таню, піду.

Ще раз війнула на Таню осяйним своїм поглядом, підійшла до дверей, напилася води. І вже з сіней, виставивши ласкаву голівку:

— Якщо треба буде, — гукнете. Я тут, недалечко.

Таня тільки кивнула головою. Говорити вона зараз не могла: боялась розплакатися.

І чи то виробляти хлібини було легше, чи Олесина поміч додала їй сил, тільки справа пішла на лад: дочекавшись, поки тісто зійшло — піднялося над діжею пухким білим грибом, брала Таня великі шматки, виплескувала поміж долонями важкі білі кулі, припорошені борошном, а потім клала на стіл.

"

"Величезна піч ковтала оті хлібини, як галушки: не встигне Таня подати на дерев’яній лопаті одну, а піч уже знову розкриває свою ненаситну пащеку, дихає жаром: «Дай». Врешті Тані вдалося вгомонити її, заткнути пельку залізною заслінкою.

Аж тоді відчула, як натомилася. Тремтіли руки й ноги, болів поперек. Присіла б зараз із книжкою або й просто так, щоб відпочити хоч трохи, а ще краще — вийти надвір, на свіже повітря, назустріч ранковому сонцю, що он уже заглядає до вікон свіжим чистим оком своїм, але хата вимогливо чекала на молоду хазяйку десятками незроблених уроків. «Застели мене!» — вимагала постіль. «Підмети мене!» — нагадувала долівка.

«Помий нас!» — лізли в очі миски та ложки, що валялися на лаві під мисником. «Спорожни мене, бо я вже повнісінька!» — пихкотіла з-під лави помийниця. «Чисть у нас, криши в нас, засипай, заливай у нас молоко і воду — готуй обід!» — розкривали свої круглі роти чавуни, чавунці та горнята, обступаючи Таню, мов зголоднілі дітиська: тільки й того, що не смикали за спідницю!

І не було тому початку і краю, воно пхалося, чіплялося звідусіль до жіночих беззахисних рук, ссало з них сили і кров, сушило їх, судомило пальці — залишало їх хіба тільки тоді, коли вони, оті спрацьовані руки, складалися на грудях їхньої господині, що знаходила, нарешті, вічний спочинок.

Але навіть тоді їх не лишали в спокої: вкладали поміж застиглі пальці запалену свічку, і вони покірно тримали її, хоч уже були такі ж мертві, як і покійниця.

Запоралася, закрутилася Таня та й забула про хліб.