І будуть люди

Хоч, якщо розібратись, не Ганжу — Володю треба жаліти: програє тепер він політбій комсомольцям Данилівки, напевне програє!

— То, Володю, ти так даремно, — втішає його Ганжа. — Який же з тебе командир, коли ти у свою перемогу не віриш? Зачекай, скоро прийде Ольга Михайлівна, може, вона нам що порадить.

Тоді Володя і поспішив сказати оте основне, для чого, власне, й прийшов:

— Дядьку Василю, я на Марусі женитися думаю!

— Давно пора! — враз пожвавішав Ганжа. — З батьками домовився?

— Та ще ні…

— Е, так не годиться! Воно тепер і порядки хоч нові, але батьків завжди треба шанувати.

Бери мене, Володю, у свати, та завтра і підемо полювати куницю!

— Та… я що ж… Можна і завтра… Я про інше думаю, дядьку Василю.

— Про що ж іще думати?

— Як весілля ісправити… Я вже дещо надумав… То хочу із вами порадитись…

— Червоне весілля — це непогано, — вислухавши хлопця, схвалив Ганжа. — І сільбуд, і вистава. Й у сільраді оформимо… А от щодо протоколу, то тут, Володю, ти перегнув… Та Маруся як довідається, що ти не по добрій волі, а з партійного примусу на ній женишся, то вона знаєш, що тобі заспіває?.

. Ні, Володю, збори тут ні до чого! А от комсомольський квиток… Що ж, зумієш її підготувати — приймайте до комсомолу, вручайте на весіллі квиток…

Володя уже радий, що хоч на це вирвав згоду у дядька Василя. Тим більше, що одчиняються двері й заходить Ольга Михайлівна.

— Ну, то я вже піду!

Та — ходу з хати.

Як не затримувала Ольга Михайлівна, не захотів лишатися. Ще при ній почнеться розмова про наступне весілля, а Володя страх не любив бабських теревенів!

…Ганжа заїхав за Володькою сільрадівськими дрожками. Сонце саме звелося над посивілою од заморозків землею. Начищеною червоною міддю одсвічували шибки, а звивиста річечка неначе вдяглася за ніч у ковані ризи. І по всьому селу, над кожною хатою, під самісіньке небо — стовпи прямовисного диму.

І коли придивитися, то починає здаватися, що то нічна темрява стікає донизу та спалюється дощенту на веселих вогнях. Тож недаремно, мабуть, схоплюються жінки ще удосвіта та одна поперед одної розпалюють печі, щоб очистити небо од нічної каламуті!"

"Над Володьчиною хатою теж вився прозорий димок, а стара Твердохлібиха верталася саме од корови: несла у цеберці молоко.

— Доброго ранку! — весело привітався Ганжа.