І будуть люди

Name: І будуть люди
Author: Анатолій Дімаров

Автор: Анатолій Дімаров
Жанр: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература
Рейтинг: 0 баллов
Мнений: 0 мнений
Просмотров: 0 чтений

Описание книги

Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.

Читать І будуть люди

Книгу «І будуть люди» можно читать онлайн прямо на этой странице — полностью, бесплатно и без регистрации. Текст не урезан, представлен целиком, в том виде, в котором книга вышла из-под пера автора. Жанр — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература.

Перед тем как открыть первую главу, есть смысл заглянуть в описание, аннотацию или предисловие — пара минут, и понятно, о чём вообще книга и стоит ли она вашего вечера. Предисловие мы публикуем ровно в том виде, в каком его написал сам Анатолій Дімаров — без редакторских правок и наших комментариев. Если описания на странице нет или информация неполная, оставьте комментарий — постараемся найти и добавить.

Текст разбит на страницы — так глазам легче, читать с экрана получается дольше без усталости. Сайт сам запоминает место, на котором вы остановились: закрыли вкладку, вернулись через день или через месяц — откроется именно та страница, никуда листать не нужно. Шрифт и фон настраиваются: подбираете комфортный размер букв, переключаетесь между светлой и тёмной темой — как удобно глазам в конкретный момент.

Под книгой — отзывы и обсуждения. Часто там попадаются неочевидные смыслы, спорные трактовки и просто живой разговор о прочитанном. Дочитали І будуть люди — поделитесь впечатлением, это помогает другим решить, браться за неё или искать что-то ещё.

Текст книги

Шрифт

Размер шрифта

Межстрочный интервал

↓

↑

Сбросить

— Та й… Таню покличте…

— Е, що бабів сюди кликати: тільки харч переводити! — заперечив Федько. — Та пий, не принюхуйся: вона не отруєна!

Хоч не хоч, а треба пити.

Гаряче потекло по жилах, зашуміло в голові, хистким туманцем огорнулися всі речі. А Федько вже наливає по другій, бо хто після першої закушує, того колись посилали овечі бурубашки гризти.

Оксен уже не відмовлявся: знав, що нічого не поможе. Покірно випив і другу, ухопив виделку, став наминати яєчню, ловити зарум’янені шматочки сала: більше смерті боявся сп’яніти: що ж тоді робитиме, як вийде Таня?

Але Таня не появлялася.

Замість неї Федько обіймає Оксена за плечі, нахиляє до нього червоне обличчя:

— Ось послухай, братухо, що я тобі пораджу: плюнь ти на Таньку!

— Як плюнути? Що ви таке кажете, Федоре!

— А отак! — плюнув Федько на підлогу та й розтер підошвою. — Плюнь, розітри і забудь! Не для тебе вона.

— Як не для мене? — пробує визволитись із Федькових обіймів Оксен. — Коли вона мені богом дана…

— Е, яким там богом! Хіба бог жінок дає? Чорт, а не бог нам їх присватує.

Та й не таку тобі жінку треба, Оксене. Ти «Декамерона» читав?

— Як не таку? — аж стогне Оксен. — Що ви таке кажете, Федоре!

— Є така розумна книга «Де-ка-ме-рон», — товче своє Федір. — Щитай, як біблія. Так там описано, яка тобі жінка підійде до пари. Щоб ніч переспав, а на ранок хвоста причепив та і в плуга. На ніч — жінка, на день — кобила…

— Свят, свят, свят, — хреститься перелякано Оксен на оті нечестиві слова.

— І не жди, й не надійся: вона не вийде до тебе.

Так що забудь, чоловіче, й доріжку до неї…

Аж тепер дійшло до Оксена, чому така розгублена була Олеся, чому уникала стрічатися з ним поглядом Танина мати. Пекучою отрутою розлилася по тілу випита горілка, здушила, скрутила так, що ні дихнути, ні застогнати.

— Та чого ти так побілів? — аж злякався Федько. — Може, вип’єш води?.. Олесю, подай-но води!

Оксен робить такий жест, наче відштовхує невидимий кухоль: бог із нею, із вашою водою! Спасибі, вгостили… Так пригостили, що й світ став немилий!

— Знацця, не хоче виходити?

— Не хоче, братухо…

Щосили стримуючи сльози, що накипали на очі, ображено запитав:

— То, може, хоч Андрійка покажете? Хоч рідного сина…

— Нема, братухо, й Андрійка, — скрушно розводить руками Світличний.

— Як побачила тебе у вікно, як ухопила на руки дитину: ти в одні двері, а вона — в другі. Подалася кудись у місто — шукай тепер вітра в полі!

— Що ж, спасибі й на цьому…"

"Оксен хоче звестися — відмовляють ноги.

« Назад 1 ... 421 422 423 424 425 ... 529 Далее »

Мнения

«І будуть люди» — пока чистый лист в разделе обсуждений. Ни единой строчки, ни одного голоса. И это крутая возможность: вы можете первым вписать сюда свои мысли. Расскажите, как книга легла вам на душу, где цепляло до мурашек, а где, возможно, что-то пошло не так. Живой читательский опыт всегда весомее аннотаций — именно на него ориентируются те, кто ещё раздумывает. Не держите впечатления в себе.