І будуть люди

 — Заїдає оця неписьменність, як вошва, а від неї й уся забобонність… От пусти найбезглуздішу чутку — повірять. І перепитувати не будуть… Землетрус у Криму пам’ятаєш?

— Ну, пам’ятаю. В газеті було…

— Отож-то й воно, що було… Лучче б вони й не писали… Прочитав якийсь грамотій та й пустив по селу: «Крим провалився, солі не буде». Як двигонули з мішками по сіль, замало крамницю не рознесли!.. Прибіг я на те ярмарисько, давай умовляти та совістити. Де там! Пруть мов скажені, роздирають крамаря на шмаття: давай солі, і квит! Не заспокоїлися, поки останню пучку винесли… Запаслись тої солі — всю Європу посолити можна…

Товаришка Ольга дзвінко сміється, Ганжа ж докірливо каже:

— От тобі весело, а спробувала б з отакими до чогось домовитись — гіркими сльозами плакати стала б!.

. От, щитай, завтра косити почнем. Скільки я крові собі попсував, поки ТОЗ організувати вдалося. Здається, й сліпому видно, й дурному понятно: що не під силу одному, те гуртом, граючись, можна зробити! Говорили, думали, сперечалися, радились — мало за петельки не бралися. Вирішили почати із того, щоб гуртом землю орати. Скластися докупи: в кого плуг, в кого конячина чи віл, а в кого нічого немає — в того руки робочі. До якої ж пори отаким, як Івасюта, кланятися та землю в оренду віддавати!.. Ну, добре, домовились, навіть жеребки потягнули, з чийого поля починати, щоб нікому обидно не було… Думаєш, все обійшлося тихо та мирно? В перший же день Приходько Іван побився з Протасієм. Здалося, бач, Приходькові, що Протасій погано його ниву оре — тільки шкрябає плугом… «А, так-перетак, та ще й переоняк, дак ти мені поле псувати!. .» Як скресалися поміж собою — ледь люди розборонили… Зміряв я пооране Протасієм, показую Йванові: «Дивися, щоб тобі повилазило, людина на совість орала, а ти до неї прискіпався!..» А він мов дурману наївся: мілко, і квит! Протасій же за коня та й додому: «Хай тобі чорти орють, а відьми скородять!..»

— Так і не доорали?

— Так і не доорали. Розповзлися — хто в ліс, хто по дрова… Але ти не думай, товаришко, що ми руки після цього опустили! Знали, на що йшли: не біленькими долоньками — мозолями кривавими нове завойовується.

То, може, декому здається, що нашого брата-селянина гаслами перекувати можна. Здерся на трибуну, кинув гасло та й сиди, жди, склавши ручки на пузі, поки гасло оте поведе до комунізму… А ми комунізм ось оцим будуватимемо, — показав свої натруджені руки Ганжа. — До чого це я… От посіяли кожен осібно, а збирати вже будемо гуртом. І молотити також.