І будуть люди

— Так що ж ви, хазяїне, нам скажете: віддасте нам куницю, чи, мо’, оце ми не в той двір попали?

— Треба про це, як водиться, в самої куниці спитати, — криво посміхнувся Оксен. — Олесю, а йди-но сюди!

Свати враз розтулили роти, наче наперед готувалися випити з чарки, що от-от має винести їм на тарілці, під рушником, бажана куниця. Але Олеся не озивалася. Тоді Оксен, уникаючи поглядом сватів, вийшов до сусідньої кімнати — по сестру.

Олеся стояла біля вікна — дивилася в двір. Сонце обіткало її золотим промінням, накинуло поверх одягу своє вбрання — легке, ледь помітне оку.

Від того сестра здавалася ще тоншою, аніж була насправді, і в Оксена раптом ворухнувся до неї жаль. Та відразу ж подумав про сватів, що прийшли відбирати в нього землю, і недобре почуття спливло над тим, першим, похмурим вогнем запалило очі.

— Там до тебе — свати… Може, рушники будеш діставати?..

Сестра повернулась до нього, обриваючи сонячне проміння, що обплутало її золотим павутинням, і Оксен остовпів: Олеся плакала.

Великі сльози набігали на очі, тремтіли губи, завжди лагідний погляд її виповнився гірким подивом, болісним непорозумінням:

— Братику, я вам так набридла, еге?..

Ці слова різонули Оксена по серцю. Жаль до сестри виповнив йому груди, зім’яв усі оті недобрі думки, що досі ворушилися в ньому, а Олеся підступила до нього, несміливо діткнулася пальцями братової руки:

— Я нікуди від вас не піду, братику!

Сестра наче зняла отим ласкавим дотиком важкий тягар, що його навалили на Оксенові плечі свати.

Він ніжно подивився на Олесю, поклав на її худеньке плече важку руку:

— Дурненька, звідки ти взяла, що я хочу випхнути тебе заміж? — Сестра схлипнула, сльози ще рясніше заструменіли по обидва боки рівненького носика, і вона, чи то соромлячись, отих сліз, чи несила їй була більше стримати своєї любові до брата, припала до його грудей обличчям. — Тільки знай одне, сестро: спіткаєш коли хорошу людину — я тобі на дорозі не стану! — Голос Оксенів затремтів, він пестив гладенько зачесану Олесину голівку, ладен зараз пообіцяти сестрі все, що вона тільки забажає: ніколи ще в своїх думках не був такий щирий Оксен і ніколи ще не вірив так свято оцій своїй щирості.

Гнав від себе думку, що цьому причина оті двадцять десятин, які лишаються при хазяйстві, не хотів навіть згадувати про них, кличучи в свідка бога: «Господи, ти ж бачиш — вона сама не хоче заміж!»

Свати так і пішли, не скуштувавши горілки.