І будуть люди

Name: І будуть люди
Author: Анатолій Дімаров

Автор: Анатолій Дімаров
Жанр: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература
Рейтинг: 0 баллов
Мнений: 0 мнений
Просмотров: 0 чтений

Описание книги

Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.

Читать І будуть люди

Книгу «І будуть люди» можно читать онлайн прямо на этой странице — полностью, бесплатно и без регистрации. Текст не урезан, представлен целиком, в том виде, в котором книга вышла из-под пера автора. Жанр — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература.

Перед тем как открыть первую главу, есть смысл заглянуть в описание, аннотацию или предисловие — пара минут, и понятно, о чём вообще книга и стоит ли она вашего вечера. Предисловие мы публикуем ровно в том виде, в каком его написал сам Анатолій Дімаров — без редакторских правок и наших комментариев. Если описания на странице нет или информация неполная, оставьте комментарий — постараемся найти и добавить.

Текст разбит на страницы — так глазам легче, читать с экрана получается дольше без усталости. Сайт сам запоминает место, на котором вы остановились: закрыли вкладку, вернулись через день или через месяц — откроется именно та страница, никуда листать не нужно. Шрифт и фон настраиваются: подбираете комфортный размер букв, переключаетесь между светлой и тёмной темой — как удобно глазам в конкретный момент.

Под книгой — отзывы и обсуждения. Часто там попадаются неочевидные смыслы, спорные трактовки и просто живой разговор о прочитанном. Дочитали І будуть люди — поделитесь впечатлением, это помогает другим решить, браться за неё или искать что-то ещё.

Текст книги

Шрифт

Размер шрифта

Межстрочный интервал

↓

↑

Сбросить

— Де ти, Федю, узяв?

Повертається перед люстром і так і сяк, прикладав, приміряє, і райдужні барви відбиваються в її щасливих очах.

— Їй-бо, всю получку вгатив! Ну хіба ж можна отак тратитись!

А Федько стоїть, потішений, збоку, а Федько радісно блиска зубами — очей не зводить з Олесі. Бо вона сама, напевно, не здогадується, як похорошіла од того дарунка, якою красивою стала.

День, який так печально почався і який так щасливо завершився, не міг сплинути в минуле, не відзначений якоюсь небуденною подією.

І Федько, пригорнувши Олесю, сказав їй на вухо:

— Давай заночуємо в саду проти неба… Як в оту першу ніч…

Нагодувавши та приспавши Івася, поцупив Федько у господарів оберемище сіна, а Олеся винесла ковдру, кожуха і дві подушки та й послала в саду, за хатою.

Стояла ота тиха замріяна ніч, коли все довкола спить і не спить, завмерло і рухається, зникає й з’являється в маревному, розсіяному світлі сріблястого місяця. Коли зорі опускаються на землю, вогняними плодами зависають на віттях дерев, а дерева виростають до неба.

Коли найгустіша темрява стає прозорою, а прозорість огортається пітьмою. Коли важко розібрати, де кінчається тінь і де починається річ, що відкидає тут тінь, — навіть вони, здається, весь час міняються місцями — тихо, беззвучно, безшумно. Коли найслабший поклик відлунює трепетно в щонайдальшому закутку, коли навіть чутно, як свистить крилом птах, повертаючись запізніло до свого гнізда. Була ота чарами напоєна ніч, коли відтають найчерствіші серця і навіть до старих, втомлених життєвим сум’яттям людей повертається молодість.

І щасливі ті люди, які не душаться в отакі ночі в тісних кімнатах-конурах, не вбехкуються у подушки та перини, не задихаються в ядушливому диму сонних кошмарів, а усім тілом своїм зливаються з довколишнім світом. Молодими, бадьорими, радісно оновленими просинаються вони на світанку.

Такі ночі обирають закохані.

Федько лежить, заклавши руки під голову, зирить у небо. Над чим він замислився? Які думки кружляють у його голівоньці?

Якийсь легенький повів торкає його лице, якийсь таємний порух, що невідомо, звідки прилинув, куди полетить, але й він не в спромозі порушити Федькову замисленість.

І навіть Олеся, що лежить поруч і дивиться на нього, навіть вона не сміє розбудити Федька від отої задуми. Вона тільки дивиться на нього і думає, якою ласкавою була до неї доля, що звела її із Федьком, і що ні в кого, ні в кого на світі немає отакого чоловіка.

« Назад 1 ... 356 357 358 359 360 ... 529 Далее »

Мнения

«І будуть люди» — пока чистый лист в разделе обсуждений. Ни единой строчки, ни одного голоса. И это крутая возможность: вы можете первым вписать сюда свои мысли. Расскажите, как книга легла вам на душу, где цепляло до мурашек, а где, возможно, что-то пошло не так. Живой читательский опыт всегда весомее аннотаций — именно на него ориентируются те, кто ещё раздумывает. Не держите впечатления в себе.