І будуть люди

Віталій, спалюючи себе на вогнищі сумнівів, шукав у думках інших, не збитих, не захаращених церковними догмами шляхів до бога. Розумів: коли церква не пристосується до нового життя, не перегляне своєї тисячолітньої закостенілої політики, її чекає неминуча загибель. Церква нагадувала зараз людину, яка у вік парової машини й електрики, високорозвиненої військової техніки зібралася б на війну у спорядженні середньовічного лицаря. Отаким Дон-Кіхотом XX століття! Тож, коли не хочеш загинути, скидай швидше отой середньовічний мотлох.

Коли не хочеш бути смішним, шукай собі іншу, що відповідала б часу, зброю, вдавайся до гнучкішої, життєвішої тактики."

"І він шукав. Гортав стоси книжок, заново дослідив історію церкви — від перших християн аж до всесвітнього панування — виписував усі її помилки, всі хибні кроки. Завжди стикався з одним і тим же: церква неодмінно виступала проти нового і щоразу терпіла поразки. Лишалося тільки дивуватись, як могла проіснувати досі при отакому консерватизмові! Це було найбільше чудо: бурхливі весняні води пробивалися раз по раз крізь порослу мохом, вивітрену, вилущену скелю, ба навіть неодноразово валили її, а вона знову опинялася на старому місці, вперто намагаючись затримати нову повінь.

Але чи довго триватиме чудо? Чи не настане час, коли водам набридне пробиватися щоразу крізь одну й ту ж загату і вони просто розтрощать її! Чи не краще замість того, щоб з упертістю приреченого заступати дорогу новому, пропустити його добровільно, поберегти свої покришені боки?.

.

Знав: бурю піднімуть оці його думки серед священицьких кіл! Люту реакцію викличуть! Але не боявся. Готовий був пожертвувати всім, аби тільки врятувати віру. Знаходив впевненість, твердість духу не тільки у роздумах, але і святому писанні. Бо хто має очі, той бачить; хто має вуха, той чує…

Отець Діодорій не мав зараз ні вух, ні очей. Засліпила його зір ненависть, притупила його слух лють. Тому й не помітив тієї зміни, що сталася з о.

Віталієм. Необережно, прямо-таки з ходу виклав йому все про Гайдученка, про зв’язки із закордоном, про очікування недалекої війни і про їхню, священицьку, участь в підготовці оцієї богоспасенної акції. Говорив палко і збуджено, не помічав, як о. Віталій спершу слухав із подивом, потім спохмурнів, а під кінець устав, підійшов до вікна, нервово ламаючи пальці.

— Не розумію, — глухо мовив господар, коли о. Діодорій скінчив закликом до активної боротьби.