І будуть люди

— Тітонько, що з вами?

— Нічого… Це так… зараз пройде…

Мляво всміхнулася, розтулила очі, глянула на годинника, що водив стрілкою по циферблату, згортаючи хвилини докупи: п’ята година! Заспали! Що ж тепер скаже Оксен?

Швидко натягла стареньку, з вшитими по боках клинцями, щоб просторіша була, сукенку, сяк-так зібравши під хустку волосся, вийшла на кухню. І застигла на порозі. Теплий свіжий хлібний дух вдарив їй в обличчя, повіяв од жарко натопленої печі, від гарячого хліба, що Лежав на столі. Порожня діжа вдоволеною гостею розсілась на покуті, відбивала чистими боками веселе світло від лампи, що висіла на тиблі біля вікна.

— Ну коли ти встигла? — Таня, розчулена, схвильована, обійняла Христину за плечі, пригорнула до себе.

— А я, тітонько, й не лягала!

…Через два тижні Христина захворіла.

Таня намагалася уберегти дівчину від важкої роботи, підпрягаючи й Альошку, а то часом і сама беручись за найважче, однак вона вже не могла іти прати на річку.

— А Христина тоді нащо?

А воно і собі, раде прислужитися, вирвалося дурною зозулею:

— Я вже не раз прала на річці, я вмію!

— От бачиш! — зрадів Оксен, приязно дивлячись на Христину. — Та вона вже зовсім дівка, а ти все до неї як до дитини!

Тоді Таня наказала Христині брати на річку не все відразу. Спішити нікуди, не біда, як за день не встигне.

Христина повернулася з річки в задубілій одежі. Звалила на лаву важкенний клумак мокрої білизни, похапливо почала роздягатися:

— А я, тітонько, в ополонку упала! Замало не втопилася!

— Чого ж ти додому не бігла? — ахнула Таня.

— А я потім, як прала, то зігрілася… От тіки як верталася, то трохи замерзла…"

"Таня швидко переодягнула Христину в сухе, погнала на піч у гаряче просо. Спарила молока, дістала меду, подала дівчині, що, потрапивши в тепло, видзвонювала зубами.

— Це… тітонько… холод з мене виходить…

— Ось захворієш, буде тобі холод! — нагримала на неї Таня, сердита не так на дівчину, як на саму себе: треба було таки найняти жінку.

На другий день Христина не злізла з печі. Її лихоманило, боліла голова, сухий кашель струшував тіло.

— І-і-і ти, господи! — бідкався Оксен. — Зляже, що ми робитимем з нею?. Тут тобі он няньку пора, а ще воно боліти надумалось!

Таня мовчки кип’ятила воду — заварювала липовий чай.