І будуть люди

Name: І будуть люди
Author: Анатолій Дімаров

Автор: Анатолій Дімаров
Жанр: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература
Рейтинг: 0 баллов
Мнений: 0 мнений
Просмотров: 0 чтений

Описание книги

Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.

Читать І будуть люди

Книгу «І будуть люди» можно читать онлайн прямо на этой странице — полностью, бесплатно и без регистрации. Текст не урезан, представлен целиком, в том виде, в котором книга вышла из-под пера автора. Жанр — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература.

Перед тем как открыть первую главу, есть смысл заглянуть в описание, аннотацию или предисловие — пара минут, и понятно, о чём вообще книга и стоит ли она вашего вечера. Предисловие мы публикуем ровно в том виде, в каком его написал сам Анатолій Дімаров — без редакторских правок и наших комментариев. Если описания на странице нет или информация неполная, оставьте комментарий — постараемся найти и добавить.

Текст разбит на страницы — так глазам легче, читать с экрана получается дольше без усталости. Сайт сам запоминает место, на котором вы остановились: закрыли вкладку, вернулись через день или через месяц — откроется именно та страница, никуда листать не нужно. Шрифт и фон настраиваются: подбираете комфортный размер букв, переключаетесь между светлой и тёмной темой — как удобно глазам в конкретный момент.

Под книгой — отзывы и обсуждения. Часто там попадаются неочевидные смыслы, спорные трактовки и просто живой разговор о прочитанном. Дочитали І будуть люди — поделитесь впечатлением, это помогает другим решить, браться за неё или искать что-то ещё.

Текст книги

Шрифт

Размер шрифта

Межстрочный интервал

↓

↑

Сбросить

— Підкопуються під нашу єдину й неділиму матушку отими національними лопатами, риють їй могилу. Не бачать, осліплі, що тільки в неподільності, в царюванні над малими племенами — сила і велич Росії!..

А, трохи підпивши, почав жалкувати за тим, що не знайшлося твердої руки, яка б суворо й рішуче знищила більшовицьку крамолу:

— Мало було крові! Мало було шибениць!

Тані аж моторошно стало. Незручно почували, мабуть, себе й інші: ховали одне від одного очі.

Врешті, коли о. Діодорій, сплинувши погрозами та прокльонами, трохи вгомонився, іменинник, щоб якось розвеселити гостей, сказав м’яко:

— Послухайте, яка новітня притча сталася зі мною…

Всі з полегшенням повернулись до о.

Віталія, наперед вдячні йому за те, що він міняє тему розмови. Тільки о. Діодорій сидів настовбурчено у кутку, як великий розгніваний птах.

— Всі ви знаєте, — почав о. Віталій, погладжуючи свою шовковисту борідку та наперед посміхаючись із того, що мав розказати, — знаєте, що й досі не згасла боротьба між православною та автокефальною церквами.

Автокефалісти вперто ведуть свою лінію на розкол, вимагаючи, щоб служба правилася тільки українською мовою, посилаючись навіть на нову національну політику Радянської влади. — Тут о. Віталій на хвилину замовк, а потім знову продовжував: — Ця боротьба зайшла так далеко, що перенеслася й на сім’ї, ділячи батьків та дітей, чоловіків та жінок… Нещодавно у нашому селі упокоївся автокефаліст Данько Бородай, і, звичайно ж, його дружки-самостійники збиралися ховати покійника із своїм попом-вихрестом.

Воно так і сталося б, коли б не Данькова жінка Василина, дуже богомільна особа, одна з кращих моїх парафіянок: пішла до сільради, і звідти дали наказ ховати покійника так, як того хоче дружина."

"Похорони були дуже пишними: таких давно не бувало у нашому селі. Аж три священнослужителі, в тім числі і я — аз недостойний, проводжали в останню путь небіжчика. А потім, як і водиться, пішли поминати. Стояла гожа днина, вся природа радувалася наверненню до святого лона нашої віри ще одної заблуканої душі, радувалася разом із нами.

І за столом було чинно та благопристойно, як і належалось. Тільки господиня наша, удова новопреставленого, оця тверда у святій вірі Василина, з горя потроху-потроху та й захмеліла, а захмелівши, стала вихвалятись, як вона перемогла автокефалістів у боротьбі за душу покійника. «Вони думали, що як заманили мого чоловіка у свою віру, то й мене можна буде ухоркати. Бач, свого попа напустили! А дзуськи!..

« Назад 1 ... 243 244 245 246 247 ... 529 Далее »

Мнения

«І будуть люди» — пока чистый лист в разделе обсуждений. Ни единой строчки, ни одного голоса. И это крутая возможность: вы можете первым вписать сюда свои мысли. Расскажите, как книга легла вам на душу, где цепляло до мурашек, а где, возможно, что-то пошло не так. Живой читательский опыт всегда весомее аннотаций — именно на него ориентируются те, кто ещё раздумывает. Не держите впечатления в себе.