І будуть люди

Name: І будуть люди
Author: Анатолій Дімаров

Автор: Анатолій Дімаров
Жанр: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература
Рейтинг: 0 баллов
Мнений: 0 мнений
Просмотров: 0 чтений

Описание книги

Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.

Читать І будуть люди

Книгу «І будуть люди» можно читать онлайн прямо на этой странице — полностью, бесплатно и без регистрации. Текст не урезан, представлен целиком, в том виде, в котором книга вышла из-под пера автора. Жанр — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература.

Перед тем как открыть первую главу, есть смысл заглянуть в описание, аннотацию или предисловие — пара минут, и понятно, о чём вообще книга и стоит ли она вашего вечера. Предисловие мы публикуем ровно в том виде, в каком его написал сам Анатолій Дімаров — без редакторских правок и наших комментариев. Если описания на странице нет или информация неполная, оставьте комментарий — постараемся найти и добавить.

Текст разбит на страницы — так глазам легче, читать с экрана получается дольше без усталости. Сайт сам запоминает место, на котором вы остановились: закрыли вкладку, вернулись через день или через месяц — откроется именно та страница, никуда листать не нужно. Шрифт и фон настраиваются: подбираете комфортный размер букв, переключаетесь между светлой и тёмной темой — как удобно глазам в конкретный момент.

Под книгой — отзывы и обсуждения. Часто там попадаются неочевидные смыслы, спорные трактовки и просто живой разговор о прочитанном. Дочитали І будуть люди — поделитесь впечатлением, это помогает другим решить, браться за неё или искать что-то ещё.

Текст книги

Шрифт

Размер шрифта

Межстрочный интервал

↓

↑

Сбросить

Віталія, запросив його до президії. Під схвальний гомін богомільців, що враз розступилися, даючи батюшці дорогу, о. Віталій змушений був пройти до застеленого червоною скатертиною столу, зайняти місце поряд із головою. А він, лукавий, почав свою промову так:

— От ми із батюшкою порадились, посовіщались та й прийшли до однієї думки, що її й виносимо на ваш розгляд, товариші громадяни…

Товариші громадяни тільки роти роззявляли, тільки очі витріщали на батюшку, що сидів, низько опустивши голову, та теребив на грудях хреста.

Не хотів навіть бачити свого церковного старости, який йорзав та лунко кашляв, намагаючись привернути до себе увагу батюшки: «Що ви, отче, робите? Та побійтеся бога, якщо уже нас не схотіли спитатися!» Бо із слів моряка виходило, що батюшка сам напросився, аби його переселили в інше, набагато гірше приміщення. Сам захотів того, щоб у церковній оселі розмістилися класи, де нові вчительки, оті стрижені комсомолки, що не бояться ні бога ні чорта, будуть навчати сільських галченят «відрікатись од світу старого — не боятись попів ані бога».

Водитимуть в найбільші релігійні свята мимо церкви, вчитимуть кричати прямо в обличчя своїм дідам та батькам:

Долой, долой монахов,Раввінов і попов!.. «Та чи ви сказилися, батюшко!» — вже махнув у відчаї руками церковний староста. Але даремні були всі його потуги; батюшка наче осліп і все нижче хилив голову, слухаючи веселу промову голови, який розписував перед селянами, як просторо буде їхнім «дєтішкам» в нових класах. Тоді староста сердито сплюнув та й став продиратися крізь натовп у сіни: не хотів і бачити отой глум!

Так о.

Віталій переселився в приміщення колишньої школи. В невелику, оббиту вітрами, омиту дощами хатину, що сумно белебеніла на голому вигоні, сором’язливо насуваючи на маленькі віконця чорну солом’яну стріху. Добре, що хоч голова великодушно дозволив забрати з собою домашнє начиння, нажите о. Віталієм протягом десятилітньої служби.

Богомільні жінки вибілили хату, заново набили витоптану десятками дитячих ніг долівку.

Заплакана Зіна повісила була на маленькі віконця фіранки, але о. Віталій наказав познімати: і так світло ледь проникає до тісної, набехканої численними меблями кімнати з такою низькою стелею, що руками можна було дістати сволок.

Переселення відбулося в перші заморозки, по дзвінкій, пропеченій груднем землі, а згодом застогнали, завили зимові вітри, замели, закружляли хурделиці, засипаючи беззахисну хату снігом по самісіньку стріху. Не раз доводилося о.

« Назад 1 ... 240 241 242 243 244 ... 529 Далее »

Мнения

«І будуть люди» — пока чистый лист в разделе обсуждений. Ни единой строчки, ни одного голоса. И это крутая возможность: вы можете первым вписать сюда свои мысли. Расскажите, как книга легла вам на душу, где цепляло до мурашек, а где, возможно, что-то пошло не так. Живой читательский опыт всегда весомее аннотаций — именно на него ориентируются те, кто ещё раздумывает. Не держите впечатления в себе.