І будуть люди

 — Ні, не вона, ця росліша»), обернулась на гавкіт та так і завмерла, опустивши руку, — тихеньким водограєм дзюркотіла з перехиленого відра прямо їй на литку вода, але вона не помічала того, прикувавшись наляканими очима до незнайомця, який пер просто на неї.

Не промовивши й слова, Федько узяв з її рук відро («Ой лишенько!» — тільки й вирвалося з уст зовсім уже обмерлої дівчини), поставив на цямрину, перехилив, став жадібно пити, дмухаючи, як загнаний кінь, на прозору поверхню. Потім раптом зірвав картуза, пожбурив к чорту на спориш, розстебнув портупею — шаблюка і маузер тільки загримотіли на землю, шарпнув із себе шкуратянку, потягнув через голову брудну, мокру від поту сорочку, нахилився, граючи до сонця лискучою м’язистою спиною:

— Ану злий!

В дівчини затрусилися руки й ноги, вона й хотіла б утекти, і не могла: якась сила скувала її, прип’яла до землі, відібрала і волю, і мову, тільки від страху ще більше округлилися очі.

— Довго мені ще ждати?

Смикнувшись усім тілом, так, наче відриваючись од землі, дівчина взяла відро, почала зливати на спину студену воду нерівномірними струменями.

Вода збиралася в двох жолобках, що тягнулися вздовж хребта, стікала на чорну від смаги шию, на смоляну густющу чуприну, а звідти вже дзюркотіла на землю, залишаючи поміж волоссям райдужні краплини. Федько пирхав, ухкав, кректав, ловлячи оті струмені в невеликі жіночі долоні, хлюпав ними на обличчя, на груди, на міцний мускулистий живіт. А коли розігнувся, весь мокрий, зарошений, як ранкова землиця, обмитий від пилюки і втоми, то вже зовсім інше, свіже і зовсім не сердите обличчя побачила вражена дівчина: весело блиснули чорні, немов обтерті вологою ганчірочкою очі, з-під молодих вусів засвітили сліпучо-міцні, хоч залізо гризи, зуби:

— Спасибі, кохана!.. Як же тебе зовуть?

В дівчини затремтіли густі пухнасті вії, вона зашарілась, відповіла, несміливо й тихо:

— Олеся.

— Олеся? Гарне ім’я.

"

"І вже Світличний, забувши про злість та утому, придивляється щораз пильніше до дівчини, і вже здається Федорові, що він і їхав з губернії, а потім чухрав по дорозі, збиваючи люто пилюку, не для того, щоб розгромити банду Гайдука та разом провідати й сестру, а лише для того, щоб застукати на широкому дворі біля колодязя оцю все ще налякану дівчину, напитися в неї води, обмитися з її щедрих рук, а тепер залицятися, забувши про все на світі.