І будуть люди

— Як ти думаєш, Оксене: може, що назирателю дати?

— Як хочете, — буркнув байдуже Оксен.

Гайдук вибрав найдрібнішу крашанку, найменший пиріжок, довго виважував у руках, нарешті, вирішив:

— Мабуть, не треба. Їм пельку нічим не заткнеш, а з тюрми все одно не випустять.

— Треба було вам Ганжу палити! — не втримався від докору Оксен.

Гайдук засопів, порипів ліжком, блимнув лихим оком:

— Ти що, мо’, продавать мене зібрався?

— Хто б вас там продавав!

— Гляди!

І надовго поринули в мовчанку.

Як завжди в найскрутніші хвилини, Оксен вдався до бога. Молив його палко й щиро, щоб врозумив, просвітив, вказав порятунок, а Танина записка ворушилася тихенько на грудях, нашіптувала гаряче й звабно: «Дуже чекаємо… чекаємо… чекаємо…»

Аж під ранок твердо вирішив: він не буде брехати. Адже сам господь бог заповів не оскверняти вуста свої брехнею, казати тільки правду. І він піде до слідчого, як на сповідь, нічого не убавить, але нічого й не додасть до того, що було.

Помолившись, з серцем, повним спокою, з прояснілими очима заснув міцно Оксен."

"Після того, як Івасюта сказав слідчому, що Гайдук у нього не ночував, його звели віч-на-віч із старим.

— Громадянине Івасюта, ви стверджуєте своє свідчення, що Гайдук не ночував у вас у ту ніч, коли загорілася хата Ганжі?

— Стверджую, — тихо відповів блідий Оксен.

— Оксене! — закричав страшно Гайдук, вирячуючи очі.— Кажи правду, Оксене!

— Ви свідчите, що це правда?

— Як перед богом свідчу!

— Оксене! Я по твою душу і з того світу прийду!

— Виведіть заарештованих!

Через два дні відбувся суд: Івасюту виправдали, Гайдука засудили до розстрілу.

Гайдука вів із суду худенький конвойний з зовсім юним, що його ще й бритва не торкалася, обличчям. Супив грізно рідкі бровенята, погукував на перехожих, що зупинялися:

— Проходьте! Проходьте! — цілився багнетом важкенної гвинтівки в згорблену спину старого.

Гайдук ішов усе повільніше й повільніше. Поглядав зацьковано то вправо, то вліво, а недалеко від в’язниці раптом поточився-поточився, зламався в колінах, ліг на дзвінку промерзлу землю:

— О-ох, сил моїх уже немає!

— Уставайте! Чуєте, вставайте! — торсав його кінчиком багнета боєць.