І будуть люди

Вони й зараз стирчали в нього, як ліхтарі,— заважали солідному тонові.— Давайте, товариші, ближче до справи… — Гінзбург постукав олівцем, перевернув, постукав іще й другим кінцем, і всім було ясно, чому зволікає секретар повіткому, нерішуче мнеться за столом: усі симпатії його — на боці Ганжі, він і сам, може, затопив би в зуби, якби при ньому хто насмілився плюнути на адресу Радянської влади; але порядок є порядок і кінець кінцем комуністи вони, чорт вас усіх забери, чи не комуністи! Тож секретар повіткому збирається з рішучістю і, офіціально суплячись, запитує в комуніста Ганжі: — Товаришу Ганжа, ти нам можеш дати урочисту обіцянку, що більше ніколи, ні при яких обставинах не піддасися на провокацію і не вдасися до рукоприкладства?

Василь відповідає не зразу.

— Не можу.

— От бачите! — сердито й дзвінко вигукує товаришка Ольга: очі її аж палахкотять праведним гнівом. — Це здекласований елемент, а ми з ним панькаємося!

«Сама ти — елемент! — коситься на неї Василь. — Послати б тебе поміж наших дядьків, не те б заспівала!»

Хтось із членів бюро сердито сміється, хтось тихо лається.

— Товариші, дотримуйтесь порядку! — стукає олівцем по столу Гінзбург.

Першою озивається товаришка Ольга. Обличчя — рішуче, під обсмиканою гімнастеркою стирчать войовничо жіноргівські груди: не поступишся — пришпилить до стінки! З ненавистю дивлячись на понурого Василя, запропонувала-відрубала:

— Виключити з партії!.. Судити показовим революційним судом!..

— Ого!

— Ну, це вже ти, Ольго, занадто! — поморщився Гінзбург.

— Я своєї пропозиції не знімаю! — і сіла, демонстративно відвернувшись од Василя.

Ляндер похитав-похитав носком хромового блискучого чобота, підняв догори пальця:

— Дозвольте мені!

— Валяй! — хитнув головою Гінзбург.

— Я думаю, що пропозиція товаришки… — е-е… товаришки…

— Ковальчук, — підказав хтось збоку.

— Товаришки Ковальчук, — хитнув, подякувавши, головою Ляндер, — занадто сувора.