І будуть люди

Отець Віталій наче тільки й чекав оцих слів: звівся, подякував господареві за вечерю, повернувся лицем до ікон, махнув широким рукавом шовкової ряси, кладучи на себе хрест, і всі захрестились побожно, дякуючи богові, що напоїв, нагодував, не обійшов своєю милістю. Всі, крім Тані, яка, здавалося, не розуміла нічого.

Поруч з Оксеном стояли обидва його сини, трохи збоку — Олеся. Щиро хрестилися, клали гарячі поклони."

"Не лишай же і далі нас, рабів твоїх, своєї прихильності, порятуй нас від голоду, холоду й мору, дай кожному з нас щасливої долі.

Землиці нашій — родити, худобці — плодитися, багатству — множитись. Захисти нас від заздрісного ока, від лихого наговору, від злої людини. Ось ми, Івасюти, раби твої вірні з діда-прадіда, стоїмо перед тобою всією сім’єю — несемо тобі таку дружну молитву, що ти не можеш не почути її. Ми поріднилися з слугою твоїм, прийнявши в лоно своє сестру його жінки, — тепер ти ще прихильніше стався до нашого роду. Ми покірно підходимо під благословення слуги твого, боже, покірно й смиренно, — дивися ж, дивися на нас, господи, і не лишай нас благодаті своєї!

Першим до руки отця Віталія підійшов Оксен.

Схилився побожно, попрохав смиренно:

— Благословіть, батюшко!

— Господь благословить, — широким щедрим хрестом війнула в повітрі рука отця Віталія. А як тільки Оксен відійшов, о. Віталій повернувся до зовиці: рука піднесена вгору, три білі пальці стулені міцно докупи: бог-отец, бог-син, бог — дух святий, — підходь, Таню, прийми благословення на страшну для тебе ніч, на сумісне спання з немилою для тебе людиною! Клони, Таню, голову, складай покірно долоні, цілуй, Таню, руку, що привела тебе в оцю хату, відірвала тебе від Олега.

Бо — чуєш: тато благословляє тебе з того світу, бачиш: грозить тобі з могили, заклинаючи до покори!

І Таня, затуливши повіками очі, щоб не помітив дівер ненависті, яка враз спалахнула в ній, прикладається до білої пахучої руки Віталія, прикладається, до болю зціпивши зуби: щосили бореться з бажанням вчепитись у ту руку зубами.

Гостей поклали в більшій кімнаті, молоді пішли в меншу. Тут не було світла, тільки горіла лампада: гостренький вогняний язичок ковзався по оливі. Ліворуч, під стіною, безсоромно біліла приготовлена постіль, і навіть боги на іконах цнотливо відводили очі, сварилися довгими пальцями. А по праву руку, прямо під образами, стояли дві скрині — велика й маленька.