І будуть люди

І хоч те, в що він іноді боявся навіть вірити, збулося, Оксен уже знав, що не зможе зараз ні обійняти її, хоч це було тепер його правом, ні, тим більше, поцілувати, хоч поцілунок отой був би найприроднішим вчинком.

Може, сама ота її юна беззахисність так впливала на нього, а може, спогад про той єдиний поки що в її житті поцілунок у церкві сковував Оксена, — і те, як повернулась вона до нього зблідлим обличчям, як злякано відсахнулася, відчувши дотик його вусів, а потім міцно заплющила очі, так, наче мала відбути якесь неминуче покарання, і як губи її навіть не поворухнулися під його жорсткими гарячими вустами, — тільки він зараз навіть боявся зустрітися поглядом з своєю молодою дружиною.

Лише одного разу зважився на слово Оксен: коли йому здалося, що кобила Мушка загубила підкову.

Оксен натягнув віжки, бричка зупинилася, позолочена сонцем пилюка посунулась двома вузенькими хмарками вздовж колії, обганяючи застиглі колеса.

Приладнавши до передка віжки, Оксен спритно зіскочив, пилячи нові хромові чоботи, пошиті заради весілля, підійшов до кобили.

— Ногу! — і коняка покірно підняла копито.

Так і є: підкови не було, тільки стирчали збиті головки вухналів.

«Ох ти, господи!»

Оксен досадливо поморщився, постояв вагаючись. Підкова була новісінька, він учора, перед тим, як їхати в Хоролівку, побував у коваля, і от тобі маєш: загубилась підкова!

«Ох ти ж, господи!»

Оксен крадькома глянув на Таню. Вона сиділа, байдужа, дивилася кудись у степ. Тоді він пройшовся трохи назад, надіючись, що підкова загубилась недавно.

Підкови не було.

І хоч як Оксенові незручно перед молодою дружиною, та жаль за підковою все ж переміг, і він, підійшовши до брички, сказав:

— Повернусь та пошукаю, — а що Таня байдуже мовчала, додав: — Підкова ж новісінька, я її щойно поставив…

Таня мовчала.

Оксен пройшов, мабуть, із верству — підкови не було. Трапився перехожий, Оксен не пропустив нагоди — спитав, чи не знаходив підкови.

— Підкови? — перепитав його дядько, радий нагоді перекинутись словом із добрим чоловіком.

— Еге ж…

— А яка вона була: нова чи стара?

— Та нова, щойно від коваля! — з надією, що зараз дядько дістане пропажу, пояснював Оксен."

"— Те-те-те! — співчутливо похитав головою дядько. — І скільки ж ви, чоловіче добрий, заплатили за неї?

— Та півкоробки борошна! — все ще не втрачав надії Оксен.

— Півкоробки! — бив себе в поли дядько. — Та ще, мабуть, і крупчатки?

— Крупчатки! — втрачав терпець Оксен.