І будуть люди

Василь постояв над могилою, копнув кілька разів приплесканий роками горбик землі, що на ньому жадібно й тісно кущувалася трава, наче хотів розбудити того, хто лежав у землі.

«Ось ти лежиш, мертвий, а я стою над тобою, живий, хоч ти й хотів мене вбити. Ти заховав від мене в могилу найдорожчу для мене людину, без якої я вже не знатиму щастя, та й сам зарився біля її ніг, щоб і після смерті не пустити від себе. А я ось прийшов, забрав її в тебе, бо вона кохала не тебе, а мене, — стережи ж тепер порожню могилу!.. Ти не щадив нікого в своєму житті, рубав навіть пальці, простягнені до тебе за милостинею, — не буде ж пощади і всьому родові твоєму! І син твій ляже сюди, і внуки твої — все гадюче насіння твоє прийме в себе оця неродюча могильна земля, щоб воно зогнило, перетліло, розсипалося в прах, а я все буду живий.

Я буду орати твою землю, засівати її, збиратиму врожай і роздаватиму хліб людям, до яких ти завжди повертався спиною, а не обличчям, — спробуй тепер завадити мені в цьому, Свириде!.. Жаль, що ти не дожив до цих днів: хотів би я побачити, як ти сам обгризав би пальці свої, коли ми ділитимемо твою земельку! Так-то…»

Насунув кепочку аж на очі, пішов із цвинтаря — прямо через Івасютине поле.

Оксен же, втративши землю, впав у похмурий одчай. Кілька днів сидів удома — не виходив навіть із хати, від сестри і синів, що поралися по хазяйству, роздратовано відмахувався: робіть, як знаєте, хоч за вітром пустіть, тільки дайте мені спокій! А потім запріг кобилу, сів у бричку та й покотив із двору, не сказавши, куди він їде і коли повернеться.

Коли б це було до революції, Оксен поніс би свою кривду у волость, а не допомогло б — подався і вище: дійшов би аж до губернатора, а свого добився 6. А зараз — куди він піде, шукаючи правди? До Василя Ганжі? Чи до таких же, як Ганжа, верховодів, що стоять тепер при владі?.. Один бог лишився від старих добрих часів, який усе бачить і все чує, і без волі якого навіть волосина не впаде з голови людини. Він незмінно був прихильний до Івасют, своїх вірних дітей, завжди дбав про їх інтереси, як статечний господар.

Посилав вчасно дощі на їхні ниви; оберігав від хвороби худобу; стежив за тим, щоб кури добре неслися, а вівці вчасно котилися; набивав на ярмарку ціну на ті продукти, що їх Івасюти продавали, і збивав ціни на крам, що його вони мали купувати; охороняв їхнє добро від лихого, заздрісного ока, від чорного злодія, від вогню та води і пильнував за тим, щоб наймити працювали не за страх, а за совість.