І будуть люди

Name: І будуть люди
Author: Анатолій Дімаров

Автор: Анатолій Дімаров
Жанр: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература
Рейтинг: 0 баллов
Мнений: 0 мнений
Просмотров: 0 чтений

Описание книги

Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.

Читать І будуть люди

Книгу «І будуть люди» можно читать онлайн прямо на этой странице — полностью, бесплатно и без регистрации. Текст не урезан, представлен целиком, в том виде, в котором книга вышла из-под пера автора. Жанр — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература.

Перед тем как открыть первую главу, есть смысл заглянуть в описание, аннотацию или предисловие — пара минут, и понятно, о чём вообще книга и стоит ли она вашего вечера. Предисловие мы публикуем ровно в том виде, в каком его написал сам Анатолій Дімаров — без редакторских правок и наших комментариев. Если описания на странице нет или информация неполная, оставьте комментарий — постараемся найти и добавить.

Текст разбит на страницы — так глазам легче, читать с экрана получается дольше без усталости. Сайт сам запоминает место, на котором вы остановились: закрыли вкладку, вернулись через день или через месяц — откроется именно та страница, никуда листать не нужно. Шрифт и фон настраиваются: подбираете комфортный размер букв, переключаетесь между светлой и тёмной темой — как удобно глазам в конкретный момент.

Под книгой — отзывы и обсуждения. Часто там попадаются неочевидные смыслы, спорные трактовки и просто живой разговор о прочитанном. Дочитали І будуть люди — поделитесь впечатлением, это помогает другим решить, браться за неё или искать что-то ещё.

Текст книги

Шрифт

Размер шрифта

Межстрочный интервал

↓

↑

Сбросить

Врешті ковта слину, що набігла до рота, так, наче він три дні нічого не їв, обережно запитує:

— А скільки ви, приміром, за оту земельку запросили б?

Мокрина немов прокинулася з глибокого сну. Провела тильною стороною долоні по безкровних губах, подивилася на Оксена так, наче не почула його або не зрозуміла.

— От коли б я справді захотів у вас купити — скільки б ви запросили з мене? — повторив Оксен і відразу ж, злякавшись, що він видав себе, сказав: — Тільки вважайте, Мокрино, зараз із грошенятами сутужно!.

. Ой як сутужно!..

Мокринина суха рука знову пройшла по губах, як смичок, наче вона збиралася на них заграти. Скільки вона хотіла б? А звідки їй, дурній бабі, знати про теє? Хіба вона торгувала коли отією землею, продавала та купувала, щоб тепер знати, чого варта її нива? Могла б напевне сказати, скільки пролила на ній поту, скільки ночей недоспала, скільки здоров’я потратила, орючи, засіваючи, жнучи, бо то все було, цьому свідком ось оці її шкарубкі, як підошва, долоні, оці плескаті груди, ця похилена постать і завчасно поблякле обличчя з сухими, як дві тріски, вустами.

А яка ціна отій ниві, того вона не знає. Чого не знає, того не знає. Не сказав про це і Протасій. Сказав тільки: «крєпко торгуйся». А як вона торгуватиметься «крєпко», як не може навіть ціну назвати!

Врешті Мокрину наче щось просвітило:

— То вже ви скажіть, Оксене, скільки хочете дати.

— Отакої! — аж руками розводить Оксен. — Де ж це видано було, щоб покупець та назначав ціну! Ви бачили щось таке на ярмарку, Мокрино?

Але Мокрину вже важко збити з того пеньочка, на який вона здерлася.

З чисто жіночою логікою, що відмітає всі доводи здорового глузду, вона твердить одне:

— Кажіть уже ви, Оксене.

І Оксен змушений піддатись. Що ти поробиш з дурною бабою, як їй так забажалося! А може, воно й краще? Видати, не знає вона справжньої ціни, тому й не хоче її називати!

Повеселілий Оксен починає здалеку:

— Ви самі знаєте, Мокрино, що земля на вашій ниві не дуже той… А якщо прямо сказати — поганенька землиця.

Там зроду-віку ніщо як слід не родило. Не родило ж?

— А не родило, — згоджується Мокрина і пробує видобути з губів тужливу мелодію: проводить рукою.

— Ну, от… То яка земля, така їй і ціна… Бо коли ви купуєте гарну корову, то платите одні гроші, а коли купуєте погану, то платите інші… Адже так?

Мокрині ніколи не доводилося купувати корову, — тим більш охоче згоджується вона з багатієм.

« Назад 1 ... 81 82 83 84 85 ... 529 Далее »

Мнения

«І будуть люди» — пока чистый лист в разделе обсуждений. Ни единой строчки, ни одного голоса. И это крутая возможность: вы можете первым вписать сюда свои мысли. Расскажите, как книга легла вам на душу, где цепляло до мурашек, а где, возможно, что-то пошло не так. Живой читательский опыт всегда весомее аннотаций — именно на него ориентируются те, кто ещё раздумывает. Не держите впечатления в себе.